Боротьба за місце у твоєму серці

Промовив тоді Ісус учням Своїм: Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною.Бо хто хоче спасти свою душу, той погубить її, хто ж за Мене свою душу погубить, той знайде її. Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою? (Матвія 16:24-26)

Наші страждання беруть початок із того моменту, коли Бога змусили залишити Його головну святиню, а Його місце зайняли речі. Віднині вони вступили у володіння внутрішнім світом людини. Тепер людина по своїй природі не може мати миру в серці, бо Бог в ньому більше не править і тільки буйні загарбники змагаються за престол у цих моральних сутінках.

Речі стали надзвичайно важливими для нас, хоча із самого початку їм не відводилося такого місця у нашому житті. Дари Божі зайняли місце Бога.

Якщо проаналізувати цю істину, то виявиться, що в середині кожного із нас живе ворог, якому ми потураємо. Ісус назвав його «душа» і «своє» або, як би ми тепер сказали, «своє життя». Важливішою властивістю цього ворога є інстинкт власника; на таку думку наводять слова спасти і здобути. Дозволити існувати цьому ворогу – означає втратити в кінцевому рахунку все. Відмовитися від нього і відмовитися від всього ради Христа – означає нічого не втратити, а зберегти все у вічному житті. Очевидно, що Господь пропонує використати єдиний вірний метод, щоб покінчити з цим ворогом – хрест. «…хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною» (Мт. 16:24).

Блаженні, котрим належить Царство Небесне, це ті, хто відмовився від усього зовнішнього, до останнього корінця видалили із свого серця інстинкт користолюбства.

Древнє прокляття не припинить своєї дії не помітно, безболісно для нас; закоренілий, старий скнара в нас ні за що не поступиться і не змириться з нашою першою вимогою. Потрібно з великою наполегливістю викорчовувати його зі свого серця, подібно тому як викорчовують із коренем непотрібні дерева; через страждання і кров повинно звершуватися наше звільнення, подібно тому як через страждання і кров ми звільняємося від хворого зуба.

(Із книги Ейдена Тозера «Прагнення до Бога»)