Владислав Берецкі: з Богом завжди буде прогрес!

Добрий день, Владиславе. Я вітаю тебе з новою посадою. Ти став головою УАТІ. Це значний крок. Але спершу маю питання.

Чому ти обрав саме богослов’я?

«Якщо дуже коротко, то мріяв ще з дитинства навчатися на богословському факультеті, та мав деякі проблеми з мовленням. Коли пішов до першого класу, став об’єктом насмішок з боку однокласників. Після закінчення школи постало питання вибору майбутньої професії. Єдиний варіант, який мені підходив, — навчатися на художника: говорити не треба, малювати вмію. Але постійно було таке бажання поступити на богослова. Мистецтво – це прекрасно, але не те, чим би я хотів займатися все життя. Коли вже закінчував художню академію, буквально протягом одного тижня прийшло рішення поступити навчатися або в УАТІ, або в ЗДА, однак Бог скерував до Бучі».

Чому вирішив взяти участь у виборах до студентської ради?

«Так сталося, що вже двічі балотувався до Студентської ради не зі своєї ініціативи. Перший раз, коли я навчався на I курсі, Володимир Михед, голова УАТІ, запитав мене, чи не бажаю в майбутньому піти до Студради. Звичайно, я хотів спробувати свої сили. З того дня Володимир почав готувати: давав можливість проповідувати на ранкових богослужіннях, радив, морально підтримував. І хоч того разу мене не обрали до ради, я не засмутився. Натомість почав активно працювати в молитовному відділі два роки поспіль. Минулого року Денис Козоріз каже: «Владе, я бачу тебе головою УАТІ, хочеш піти?». Але відразу з’явилася думка – я вже студент IV курсу, який голова УАТІ? Часу не буде, тим більше у молитовному відділі я був активно залучений. Однак з часом почав думати, що цей останній рік навчання потрібно плідно попрацювати, спробувати себе, максимально віддати свої сили для розвитку і підтримки рідного навчального закладу. Під час карантину глибоко переосмислив служіння Студентської ради, з’явилися нові ідеї. Тому, коли розпочалося навчання, я мав уже чітке розуміння, що бажаю піти до Студради. Хотілося б багато що зробити. По-перше, підтримати служіння, яке було піднято на досить високому рівні, по-друге, дати поштовх розвитку новим ідеям, які з Божою допомогою зможемо реалізувати».

За результатами студентського голосування ти здобув перемогу. Які враження від виборів?

«Чесно, враження – хороші. Хоч в якихось моментах була напруга, відверто скажу, що хвилювався за деяких кандидатів, але загалом мені все сподобалося. Були питання провокативні, нелегкі, навіть морально тяжкі, однак, дебати відбулися і ми маємо гарні результати».

Ти студент четвертого курсу. Як будеш поєднувати навчання з такою відповідальністю?

«Це питання я вже ставлю собі пів року. Однак будемо розв’язувати проблеми з мірою їх надходження. Поки з навчанням – все добре, боргів немає. Праця в Студентській раді – це щось нове. Велика перевага, що є люди, які будуть допомагати, підтримувати, давати гарні поради. Бог дасть мудрості, як правильно поєднати усі ці нелегкі питання».

Що на сьогодні входить до твоїх обов’язків?

«На сьогодні – проведення ранкових богослужінь, співпраця з церковною організацією, з різними відділами – зокрема, молитовним і місійним, де студенти УГІ та УАТІ беруть активну участь. Також проведення проєктів, що спонукають до особистого духовного зростання та відродження, та співпраця з міністрами та головою УГІ. Саме в цьому прослідковується процес інтеграції християнських принципів у навчання. Так, обов’язків вистачає, але, на щастя, вони в основному стосуються духовного напрямку».

Яким чином будеш представляти УАТІ в Студраді? Які проєкти хочеш започаткувати, які продовжити?

«У першу чергу, продовження малих груп. Безпосередньо це стосується місіонерського відділу, однак я теж активно долучаюся до цієї роботи. У планах ще – проєкти по лідерству. На мою думку, кожна молода людина – лідер. Взяти окремо студентів богословського факультету, вони не будуть постійно на одному місці, бо кожні 4-6 років їх перенаправлятимуть в різні місця. Беручи до уваги іншу молодь, яка закінчить навчання і повернеться у свої міста, саме вона буде працювати у громадах, виховувати дітей, саме вони – майбутні лідери. Крім цього, якщо взяти саме роботу в Студентській раді, перед кожним засіданням проводяться короткі духовні роздуми, які ставлять за мету підтримати кожного голову та міністра. Цьогорічна рада буде працювати всього 5 місяців, тому започатковувати якісь грандіозні проєкти буде важко і не доцільно. Передовсім, хочу підтримувати те, що вже було зроблено та вносити, по можливості, щось нове».

Чим займаєшся у вільний час? У тебе є хобі? Розкажи про нього.

«Відверто скажу, що мені подобається читати літературу з психології, адже людина – найдовершеніше Боже творіння. Важливо розуміти, чому люди реагують так чи інакше на різні ситуації, що на це впливає. Люблю читати також книги по лідерству та мотивації, які час від часу допомагають розвинути різні навички. Звичайно, дуже подобається література по історії Церкви, християнства загалом, релігії. Духовні книги, праці Еллен Уайт, отців церкви дають широку палітру яскравих влучних думок, від яких можна відштовхнутися, готуючи проповідь. Оскільки моя перша освіта – художник-педагог, то, безумовно, створення нових картин займає чільне місце у повсякденні. Дякую Закарпатській Академії Мистецтв, яка дала знання і навчила творити красу. Це заспокоює і служить моєму професійному зростанню. Також мистецтво стане в пригоді в місійній діяльності. Час від часу приходить натхнення писати вірші, через які на папері виливаю частинку душі. А ще безмежно люблю складати проповіді, чи то після розмови з якоюсь людиною, чи просто з біблійного вірша, чи з цитати – народжується новий шедевр, який без Бога був би нікчемним і пустим. Тому проповідування – це моє хобі, обов’язок і покликання».

Якби ти міг стати персонажем Біблії чи іншої книги, ким би ти став?

«Звичайно, з Біблії – апостолом Павлом. Це та особистість, яка з дитинства захоплює мене, бо Павло, через якого Христос діяв, був достойний звання одного з основоположників Церкви. Його праця – неоціненна. Також мені подобається книга Джона Буньяна «Мандрівка Пілігрима», де я хотів би бути в ролі християнина-мандрівника. Хоч це алегорія, але в контексті книги бажав би бути в епіцентрі тих подій».

Який був для тебе останній рік?

«Останній рік був незабутнім, швидким, нелегким, але це був гарний час, незважаючи навіть на шестимісячний карантин, обмеження, відсутність можливості займатися звичайними справами. Однак я мав чудовий досвід, нову практику в період карантину, який позитивно повпливав на моє становлення: самоорганізація, відповідальне ставлення до роботи, міг себе спробувати у монументальному живописі, служінні в соціальних мережах».

Яку подію вважаєш для себе головною?

«Відверто скажу, що мав багато подій, які тим чи іншим чином були важливими для мене. Одна з найголовніших, мабуть, — хрещення, до якої я йшов довго, але дякую Богові за таку можливість. Інша подія – зцілення мами, яка довгий час хворіла, а тепер може повноцінно жити. Ще одна подія – запрошення розпочати навчання в УАТІ, завдяки цьому я зрозумів Божий поклик».

Дякую за таке цікаве спілкування. Що наостанку ти хотів би сказати нашим читачам?

«Якщо наші читачі – студенти УАТІ та УГІ, не бійтеся йти до Студентської ради, балотуватися, бо це гарний досвід. Звичайно, на всіх місць у раді не вистачить, але спробуйте себе в тому чи іншому служінні на території УАЦВО. Я бажаю вам завжди ставити Бога на перше місце, щоб після навчання ви вийшли з цих стін не просто професіоналами, а християнами-професіоналами, яких сьогодні, на жаль, не вистачає. Якщо ж наші читачі – не студенти УАЦВО, то, безумовно, поступайте сюди навчатися, а також ніколи не втрачайте можливості служити, яка буде формувати вас для подальшого життя. Нашій адміністрації хочу побажати терпіння, посвячення Богу, щоб і надалі підтримувався рівень цього християнського навчального центру – обох інститутів, ліцею та садочка. А взагалі, бажаю прагнути до чогось нового, відкривати все нові й нові можливості з Богом. Хочу закінчити наше спілкування віршем зі Святого Письма: «Звернись до Мене, і Я тобі відповім, — сповіщу тобі велике й неосяжне, — відкрию те, чого ти не знаєш» (Єремії 33:3). Я думаю, це актуально для всіх, особливо для людей, які так чи інакше залучені в освітній галузі, яка передбачає в собі процес становлення на щабель вище, але завжди буде та планка, до якої нам потрібно прагнути. Якщо ми будемо з Богом, то рівень завжди підійматиметься, ніколи ми не зможемо сказати, що це – максимум. З Богом завжди буде прогрес»!