Замальовка «Подарований шанс»

Вона лежала на нагрітій сонцем землі, яка болюче пекла її тіло. Жінка не могла підійняти обличчя: сором і відчай охопили її душу. Усе, що відбувалося навколо, ніби було не з нею.

У пам’яті промайнули події того ранку: викриття її блудних справ, схоплення «на гарячому», осудження книжників та фарисеїв, їхнє бажання за будь-яку ціну знищити жінку, шлях вулицями міста до храму, крики та насмішки збоку перехожих, осуд місцевих жителів, сльози та пилюга на лиці обвинуваченої…

І ось вона тут, перед Ним… Перед Тим, Хто воскрешав мертвих, Хто годував натовпи, повертав здоров’я тим, хто його втратив, Хто ніколи не був байдужим до чужого горя. Що скаже Він? Осудить? Звелить побити камінням? Яким буде Його вирок?

Жінка ледве підвела обличчя. Не сміючи підійняти очі, вона дивилися на Ісуса, що, схилившись, щось писав на землі. Шум ставав все тихішим, але хтось продовжував впевнено повторювати:

– Вона – блудниця! Невже Мойсей в Законі не повелівав таких побивати камінням? Учителю, чому Ти мовчиш?

Передчуваючи неминучість своєї загибелі, жінка в думках жалкувала про власні дороги гріха, каялася і просила прощення у Бога, шепочучи щось пересохлими губами…

Аж раптом настала цілковита тиша. Христос встав і промовив:

– Хто з вас без гріха, – нехай першим кине у неї каменем!

Ось і все: страшний вирок прозвучав! Жінка зіщулилась, очікуючи, що каміння з усіх сторін полетить до неї. Та замість цього почула лише кроки, що віддалялися все далі від того місця. Минула ніби ціла вічність… Аж раптом лагідна рука Ісуса торкнулась її тіла. Жінка підняла очі й побачила Христа, що співчутливо дивився на неї. Голосом, сповненим любов’ю та ніжністю, Він запитав:

– Де ж ті, що звинувачували тебе? Ніхто не засудив тебе?

Жінка спантеличено оглянула все навколо і не могла стримати здивування:

– Ніхто, Господи!

Христос продовжив:

– І Я не засуджую тебе. Іди собі, але більш не гріши!

«Що? Невже це правда?», – промайнуло у голові жінки. Захлинаючись від сліз, вона припала до ніг Ісуса. Її серце було сповнено вдячністю до Того, Хто подарував їй шанс на нове життя.

Автор: Альона Білик