Від зубного техніка в лідери проекту « Сильне покоління»

photo_2017-11-28_13-35-30

Сергій Шпак студент-богослов четвертого курсу Українського Адвентиського Теологічного Інституту. Народився в містечку Костопіль, має дві сестри молодшу та старшу «Я в тата один син» розповідає Сергій. Як кажуть про нього друзі, що він Гугл, Вікипедія та просто хороша, позитивна людина. Він є прикладом того, як маленький хлопчик стає сильним лідером в служінні для Бога.

«Для мене Адвентизм це не просто віра, це історія мого роду»

Ще в дитинстві Сергій починав проявляти свої лідерські здібності. «Це були 90-ті роки, роки євангелізації, і я вирішив що треба створювати церви, треба проявляти місійний дух, тому я почав збирати батьків, сестру і їм проповідував, тоді я був в першому або другому класі.». Це були маленькі проповіді, зазвичай він брав якийсь адвентиський журнал читав звідти статтю та молився, ось так проводячи свої малі але важливі Богослужіння. Мала група збільшувалась, Сергій починав запрошувати своїх друзів, а з часом його малу групу почали відвідувати люди не адвентисти, тому роль проведення служіння на себе взяли його батьки, але Сергій завжди мав своїх декілька хвилин, щоб послужити з кафедри людям.

З дитинства Сергій відвідував адвентиську церкву, навіть його прабабуся була адвентисткою, її тато також був адвентистом. Ось так із покоління в покоління передавалась вістка Божа. «Для мене Адвентизм це не просто віра, це історія мого роду» каже Сергій.

Сімнадцять років, переломний момент

Час йшов, а разом з ним й дорослішав Сергій, завжди позитивний та завжди весели він почав вже менше цікавитися церквою, піднесений дух почав пропадати. Нові друзі та захоплення заполонили практично весь час Сергія: « Мені придбали комп’ютер, я навчився грати в різні комп’ютерні ігри, їх було чимало та вони забирали багато мого вільного часу, тому я не дуже полюбляв ходити до церкви. На ракові служіння я звісно ходив, а от на вечірні міг схитрувати й піти до друга та разом з ним піти в комп’ютерний клуб. Інколи доводилось й обманювати, ми з другом професійно могли когось розвести що ніхто навіть не розумів, що ми їх дуримо». Але в сімнадцять років перейшовши до молодіжного класу досить швидко Сергій стає молодіжним керівником й починає служити своїми талантами молоді. «Ми дуже гарно проводили час, розповсюджували християнську літературу. Кожну неділю в нас були молодіжки, серед тижня збиралась мала група. Ось так досить файно проходила молодість в моєму місті».

«Ця робота, занадто нудна»

Після закінчення школи, серед запропонованих батьками професій Сергій обрав варіант зубного техніка. « Коли я закінчував школу мене питали, ким ти хочеш бути, чим хочеш в житті далі займатись. А я взагалі був далекий від дорослого життя, від того що треба щось робити, якось реалізовуватись в житі». Взагалі хлопець мріяв стати істориком, але хтось йому сказав що в цього це не вийде, і він навіть не спробував подати документи на історичний факультет. Все-таки відучившись на зубного техніка, ставши лікарем, Сергій не працював по професії «ця робота, занадто нудна» каже хлопець, тому далі він працював на різних роботах, коротко кажучи був різноробочим. Одним з цікавих занять Сергія було встановлення надгробних плит. Також разом з батьком возили людей та торгували на базарі різними речами для домашнього побуту. І так тривало до того моменту поки його не запросили на навчання та служіння.

Цінний досвід заклику на служіння

Постійні запрошення пастора, ні як не заохочували молодого юнака цілковито присвятити своє життя Господу. Вести служіння в церкві йому подобалось, а ось бути служителем, це вже зовсім інша річ. «Ця професія має ряд недоліків, таких як: це праця з людьми, люди завжди праві, стереотипне людське мислення, що якщо ти пастор, ти маєш бути святим і так далі». Пастором церкви був Демчина Микола Вікторович. На протязі довгого часу пастор запрошував юнака на служіння, але все марно, Сергій надалі залишався при своїй думці. Але згодом обласний пастор по сумісництву дідо Сергія, настояв на тому, щоб юнак йшов на навчання для подальшого служіння. Тоді Сергій зрозумів, що грому та блискавки з неба не буде, а лише ніжний та тихий призив Бога і є тим цінним досвідом заклику на служіння. «Я молився, постійно молився щоб Бог мною керував і тільки потім до мене дійшло, що Бог до мене постійно говорить через людей, тобі треба йти в цю сферу, а я чекав що щось має трапитися надзвичайне. А виходить все настільки просто.»

Сергій закінчивши місійну школу в Чернівцях, стає служителем , він звершує служіння місіонера у себе на Рівенщині близько двух років. Під час служіння Сергія, генеральною конференцією було організовані два великих проекти «Київ мсто надії» та «Львів місто надії» після чого його знову відправили на навчання до Українського Адвентиського Теологічного Інституту.

photo_2017-11-28_13-36-12

Проект «Сильне покоління»

«Я почув про цей проект в 2012 році. Приїхав місіонер з Аргентини на зліт «Силою одного» та розповідав про нього. І я відразу загорівся бажанням приймати участь в чомусь подібному і в 2013 році коли проводився проект «Київ місто надії» я зустрівся з Володимиром Величуком, відповідальним за цей проект в Україні, та почав розпитувати коли проект буде реалізований в нас. На що він відповів що ми його адаптовуємо і вже з наступного року ми хочемо його запустити.

«Я був зайняти, я був місіонером та не все від мене залежало і по рекомендації Володимира Величука мене взяли в проект спочатку як учасника, а потім як вже як повноцінного лідера групи».

«Сильне покоління» — це проект в якому бере участь молодь з 16 до 30 років. В обране місто України приїжджає команда з 12 чоловік на чолі з лідером групи, та проводять різні благодійні та соціальні заходи спрямовані на те щоб показати що в наш час молодь не є байдужа до усього що відбувається в світі, а навпаки відкрита й готова допомагати іншим.

Нові досвіди з Богом

Кожного року Сергій приймає участь у цьому проекті, та кожного разу з’являються нові досвіди з Богом про які варто говорити. «Одним з таких досвідів» — ділиться Сергій «Є наше служіння в Херсоні. Зазвичай ми мали обідати в центрі міста, а їхати на служіння на окраїну міста. Ми ніколи не могли виїхати після обіду, бо добиратися а інший кінець дуже складно громадським транспортом. Ми молилися до Бога, щоб він послав нам транспорт, але все марно. І кожен раз коли ми чекали автобус або маршрутку, ми діставали гітару та співали християнські пісні. Одного разу коли ми чекали на зупинці ми побачили, що в нашому керунку йде людина. Ця жінка підійшла до нас та покликала одну дівчину з команди для розмови. Як потім з’ясувалося, що ця жінка хотіла покінчити життя самогубством. Ось так через такі для нас не зрозумілі ситуації , Бог робить неймовірні чудеса показуючи нам, що ми можемо служити людям будь де і навіть на звичайній автобусній зупинці.»

Можливо Сергій не став зубним техніком або істориком, але довіривши своє життя Богу він зміг знайти своє покликання, покликання служити молоді. Ось така цікава історія молодого хлопця, який ще в дитинстві вирішив створювати церкви, а зараз з допомогою Бога став ловцями людей.

Анжеліка Ювженко

РубрикиБез рубрики

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *